Доля уряду залежатиме від сум у комунальних “платіжках”

Доля уряду залежатиме від сум у комунальних “платіжках”
140706 ПЕРЕГЛЯДІВ
Президент запропонував урядовцям вибір: протягом року зробити тарифи доступнішими або піти у відставку. Кабмін приречений, чи... є варіанти?

Володимир Зеленський пообіцяв відправити щойно сформований Кабінет міністрів у відставку, якщо той упродовж року не знизить тарифи на комунальні послуги для населення. Щоправда, глава держави натякнув: урядовці мають щонайменше два варіанти дій при виконанні цього завдання – або домогтися зниження номінального розміру тарифів, або – що краще – змінити співвідношення між сумами у “платіжках” і доходами українців. "Питання не в тому, яка ціна “комуналки”, питання в тому, який відсоток від того, що отримує людина (пенсії або зарплати), вона сплачує за комунальні послуги", – сказав президент.

 

1. Вплинути на ринок без адміністративного втручання: місія можлива

 

Ні в кого не викликає сумнівів, що виконати поставлене главою держави завдання буде непросто. Тим паче, що прем'єр Олексій Гончарук переконаний: уряд не має вдаватися до адміністративного втручання в ціноутворення на енергоносії: "Коли політик починає втручатися в ціну, це призводить до неефективності, корупції і популізму. Цього не повинно бути".

Експерт з питань енергетики Геннадій Рябцев словам глави уряду вірить і сподівається, що жодного адміністративного втручання у ринки енергоносіїв та сферу надання житлово-комунальних послуг не буде. Адже головний меседж, що пролунав із вуст президента, стосується не автоматичного зниження тарифів, а забезпечення їх доступності для переважної більшості жителів країни – аби жодне домогосподарство не витрачало на відповідні потреби понад 15% своїх доходів.

Щоправда, варто нагадати: такий же підхід діє і нині. Формально українці також не повинні сплачувати за комірне більше 15% свого місячного доходу. Тому для кількох мільйонів домогосподарств запроваджено механізм надання субсидій, що дозволяє обмежити витрати на утримання житла завдяки компенсаціям з держбюджету. Утім, право на оформлення субсидій із року в рік отримують усе менше наших співвітчизників. І не тому, що стають багатшими чи цифри у їхніх комунальних “платіжках” зменшуються, а через висування нових і нових умов, необхідних для призначення субсидій. Приміром, наприкінці минулого року було оновлено урядову програму надання доплат на сплату комунальних платежів, згідно з якою право на отримання субсидії втратили такі категорії громадян:

  • - орендодавці, які не задекларували доходи від здачі майна в оренду,
  • - особи, котрі здійснили одноразову покупку або оплатили послуги вартістю понад 50 тисяч гривень,
  • - власники автомобілів, з дня випуску яких минуло менше 5 років,
  • - особи, які протягом 12 місяців перед зверненням по субсидію отримали спадщину або в інший законний спосіб набули право власності на земельну ділянку, квартиру (будинок), транспортний засіб,
  • - боржники з оплати житлово-комунальних послуг, загальна сума заборгованості яких перевищує 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (340 гривень),
  • - власники житлових приміщень з великою квадратурою: коли площа квартири перевищує 120 квадратних метрів, а будинку – 200,
  • - особи працездатного віку, які не працюють, не навчаються і не перебувають на обліку в Центрі зайнятості як безробітні. Таким громадянам автоматично зараховують у дохід три прожиткові мінімуми, що суттєво знижує ймовірність нарахування субсидії.

 

Через нові правила кількість отримувачів субсидій в Україні зменшилася із майже 7 мільйонів на початок 2018 року до 4 мільйонів в січні-березні 2019-го. У літній період субсидіями користуються взагалі не більше 1,5 мільйона громадян. Завдання нової влади – зменшити кількість отримувачів субсидій не через створення нових перепон при оформленні виплат, а завдяки реальному зниженню сум оплати за комунальні послуги.

Мова, зокрема, про зміну підходів до тарифоутворення. “Це, як на мене, правильний підхід, який дозволить розв’язати безліч проблем, що роками накопичувалися на ринку через неспроможність центральних органів виконавчої влади протистояти викликам, – каже Геннадій Рябцев, – адже замість того, щоб, наприклад, відмовитися від “затратної” ідеології нарахування тарифів, її зробили чи не провідною в усіх сферах життєдіяльності. Тобто, ціни й тарифи в Україні десятиліттями визначають як суму усіх затрат і втрат виробника й постачальника + маржу (невелику, а іноді, особливо в монополізованих сегментах, – доволі “пристойну”). І це безпідставно називають “економічно обґрунтованою” ціною або тарифом”. Отже нинішня тарифна політика, на думку експерта, жодним чином не стимулює виробника й постачальника скорочувати затрати. Навпаки – чим більше витрат вони закладають у ціни й тарифи (в тому числі, і “захмарні” зарплати керівництва, премії, бонуси, непродуктивні втрати, неефективне обладнання тощо), тим більше прибутків отримують. А потерпає державний бюджет – оскільки саме із нього через виплату субсидій компенсують чиєсь неефективне господарювання. “Сподіваюся, у заяві глави держави йдеться саме про зміну таких підходів і перехід до ціно- й тарифоутворення, які б стимулювали не лише споживача (до енергоефективності та скорочення споживання), а й виробника і постачальника (до зменшення виробничих витрат і мінімізації втрат). Адміністративні ж підходи до зниження тарифів, безумовно, неприпустимі”, – переконаний Геннадій Рябцев.

2. Мистецтво переговорів: переконати зарубіжних партнерів

Водночас дії держави, як і раніше, мають бути спрямовані на підтримку тих, хто самостійно не може сплатити повну вартість того чи іншого ресурсу або послуги. Про відповідне завдання уряду заявив, коментуючи президентське доручення, прем’єр-мініcтр Олексій Гончарук.

Вочевидь, рівень такої підтримки і стане одним із предметів дискусій української влади з місією Міжнародного валютного фонду, яка з 10 до 24 вересня перебуватиме в Києві. Адже, відповідно до умов нині чинної програми співпраці із Фондом, цієї зими Україна повинна відмовитися від практики ПСО (покладання на окремих суб’єктів ринку (НАК “Нафтогаз”) спеціальних обов’язків щодо забезпечення населення і підприємств теплокомуненерго газом за пільговими – визначеними урядом – цінами) і повністю перейти до ринкового ціноутворення. Відповідно, ми маємо вже з 1 січня 2020-го купувати газ за ринковою ціною. Водночас нагадаємо: в основу попередніх розрахунків покладено цінову ситуацію, що склалася на світових ринках станом на середину минулого року, а також тодішні прогнози динаміки курсу національної валюти. Відповідно, підписуючи Меморандум про співпрацю із Фондом, Україна зобов’язалася в кілька етапів підвищити вартість блакитного палива для населення до 12314 гривень за тисячу кубометрів ($490 за нинішнім курсом).

Але ж ціна газу на європейських хабах відтоді суттєво знизилася, а гривня – навпаки зміцнилася. До того ж, експерти прогнозують, що вартість газу на світових ринках знижуватиметься і надалі – навіть перед самісіньким початком (а, може, й під час) опалювального сезону. Це означає, що ми ризикуємо взимку платити за енергоресурс більше, ніж жителі таких європейських країн як Румунія, Угорщина, Хорватія, Болгарія, Литва, Латвія, Польща, Словаччина, деякі з яких взагалі не мають власного газовидобутку і рівень доходів населення яких натомість набагато вищий. І це, на думку експертів, – непоганий аргумент для того, щоб “передомовитися” із Фондом. Адже, як нагадує радник президента Олег Устенко, попередні домовленості з МВФ ґрунтувалися на розрахунках, згідно з якими американський долар до кінця цього року мав би коштувати 30 гривень. Збереження ж коридору у 25-26 гривень за один “зелений” дає можливості для маневру. Тобто, можливе підвищення не буде таким “страшним”.

Утім, поставлене Володимиром Зеленським завдання, нагадаємо, – взагалі уникнути підвищення... І ринкових механізмів досягнути цього, на жаль, не дуже багато. Точніше, відповідні можливості є. Але для їх реалізації потрібен час. Мова, зокрема, про створення конкуренції на ринку постачання палива, а також у сфері власного газовидобутку.

3. Внутрішній видобуток: вкластися зараз, щоб виграти у майбутньому

Міністр енергетики і захисту навколишнього середовища Олексій Оржель заявив, що збільшення обсягів видобування вуглеводнів буде пріоритетом нового уряду: "Ми не використовуємо потенціал. У нас видобувається десь 1,2% від запасів. Це дуже низький рівень, зважаючи на те, що ми залежні від імпорту газу. Загальний світовий тренд – 4-5%. Найближчим часом будуть законодавчі ініціативи щодо збільшення видобутку газу".

При цьому, на думку експертів, потрібно знайти можливості простимулювати (батогом або пряником) українські компанії, які так би мовити “нахапалися” ліцензій на освоєння надр і не поспішають не лише з налагодженням промислового газовидобутку, а навіть із розвідувальним бурінням. Вони не повинні сидіти на нашому стратегічному ресурсі як “собаки на сіні”. Країні натомість не варто боятися приходу в цю сферу іноземних інвесторів – насамперед, потужних світових гравців (звісно ж, жодним чином не афілійованих із компаніями держави-агресора). Причому, йдеться як про пряму технологічну й фінансову участь в освоєнні українських надр, так і про зарубіжні інвестиції у розвиток нашого видобувного бізнесу.

Водночас розраховувати на миттєвий ефект відповідних кроків не варто. “Видобуток вуглеводнів – дуже інертна галузь: у неї потрібно спочатку дуже багато вкласти, аби потім щось отримати, – наголошує експерт з питань енергетики Геннадій Рябцев. – У нас же, на жаль, цього ніколи не розуміли, тож в усіх попередніх програмних документах (зокрема, і в Стратегії “Нафтогазу” 20/20), ставилося багато необґрунтованих завдань – попри застереження експертів, які попереджали, що досягнути таких показників настільки швидко неможливо. Що й підтвердила практика”. Водночас експерт нагадує про нещодавню заяву НАК “Нафтогаз” щодо стратегії розвитку видобувного сегмента компанії, відповідно до якої держхолдинг не поспішатиме вкладатися в газовидобуток. Адже вважає набагато вигіднішим купувати ресурс за кордоном: мовляв, це і швидше, й дешевше, та й до того ж – “голова не болітиме”. Змінити цю психологію буде непросто...

Натомість більш ефективними можуть бути зміни у сфері постачання блакитного палива. Приміром, та ж компанія "Нафтогаз України" може продавати газ населенню безпосередньо, через свої дочірні компанії, не віддаючи його облгаззбутам. Це й на ціну палива позитивно вплине, і пришвидшить рух обігових коштів компанії, мінімізує неплатежі. До того ж, очікуване скасування ПСО сприятиме приходу на наш ринок нових гравців, що посилить конкуренцію, а отже – також має призвести до зниження цін. Нагадаємо, віднедавна в Україні немає єдиної ціни на блакитне паливо для населення. У кожному регіоні – свій тариф. Адже у зв’язку з переходом до ринкової моделі газопостачання відбувся розподіл газових компаній на продавців ("Нафтогаз України"), операторів мереж (облгази) і постачальників (облгаззбути). Так би мовити “стартову” ціну газу для населення затверджує Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики і комунальних послуг (НКРЕКП), ця сума однакова для всіх. А ось вартість транспортування й розподілу ресурсу, яка також затверджується НКРЕКП, але окремо для кожного підприємства і регіону, відрізняється.

4. Підвищення реальних доходів громадян: субсидії не мають “розбещувати” і принижувати

Більшість експертів вважають, що попри здавалося б важливу “гуманітарну місію”, надання субсидій принижує працездатних громадян. І аж ніяк не заохочує їх до заощадження та втілення заходів із енергоефективності власних помешкань. Частково цю проблему мав вирішити запроваджений віднедавна механізм монетизації субсидій. Утім, очікуваного результату цей крок поки що не приніс: чимало українців використали отримані у рамках програми кошти для інших потреб і не сплатили за комірне – відповідно, втративши право на субсидію у майбутньому. Тож борги цих родин перед комунальниками продовжують зростати, мов снігова грудка. Завдання – збільшити реальний рівень доходів громадян, аби їхні витрати на житлово-комунальні послуги не перевищували певної частки щомісячного прибутку (приміром, згаданих уже 15%). 

Нова влада уже пропонує деякі кроки у цьому напрямку. Зокрема, прем’єр Олексій Гончарук повідомив про намір переглянути розмір прожиткового мінімуму для українців: "Прожитковий мінімум, який задекларований на папері, не відповідає реальності. Очевидно, що за ці гроші людина не може нормально, достойно прожити. Тому мінімум буде переглянуто”, – запевнив глава уряду. І такий крок, нагадаємо, має позначитися, насамперед, на розмірах соціальних виплат для малозабезпечених категорій громадян. Мова про кілька мільйонів наших співвітчизників.

Ще один крок – зменшення податкового навантаження на жителів України. Приміром, голова Державної податкової служби Сергій Верланов вважає за необхідне знизити ставки податку на доходи фізичних осіб. Отже, на руках у людей залишатиметься більше коштів – навіть за умови збереження нинішнього рівня зарплат. "Є стратегічне бачення, що ставки ПДФО потрібно зменшувати і залишати більше грошей громадянам. Це дасть поштовх споживанню, що стимулюватиме економіку”, – наголосив посадовець. Таким чином, люди отримають додаткові кошти і на сплату комірного. Хоча, звісно ж, ідеться про порівняно незначні кошти. Але у масштабах держави “набігає” доволі кругленька сума: зниження податку на доходи фізичних осіб лише на 1% може коштувати держказні 15 мільярдів гривень, ще 5 мільярдів – місцевим бюджетам. Тому владі потрібно шукати можливість компенсувати такі втрати (як варіант – збільшення доходів від діяльності митниці в умовах припинення контрабанди). І це також, вочевидь, стане предметом переговорів української влади з Міжнародним валютним фондом.

Автор: press-ua.media
Інформацію про смог над Україною спростовано
Метеорологи центральної геофізичної обсерваторії запевнили, що надмірних викидів оксиду вуглецю над столицею немає. Згідно з результатами дослідження концентрація СО в атмосфері...