Вуличне мистецтво або вандалізм?

Написи графіті можна зустріти в будь-якому куточку світу. Ці витвори на стінах можна сприймати, як псування архітектури, а можна як і мистецтво. З усім тим, вуличні витвори давно стали частиною України. Дехто сприймає вуличне мистецтво, як прояв особистості й таланту, особливо позитивно відносяться люди народжені у 90-х роках. Туристи, які приїжджають до України полюбляють сфотографуватися з яскравими графіті. Інші мешканці думають, що за це потрібно штрафувати, бо такі малюнки псують місцеву архітектуру. Як звикли говорити в народі: «що занадто, те не здраво». Більшість графіті, які можна побачити на стінах називають тегами. Вони пишуться рейтерами, які таким чином заявляють про себе та свою компанію іншим. Ця субкультура вперше з’явилась в Америці у 60-70 роках минулого століття. Такий спосіб самовираження в американських районах почався завдяки виходу першого балончику з фарбою у 1949 році. Кожен рейтер має свій стиль та шрифт за яким інші його впізнають. Теги подібні до каліграфії, тільки проявляються сучасним поколінням. Кожен учасник цієї течії має свою кличку, проте намагаються залишатися анонімними, щоб не мати проблем із законом. Вони можуть вдень працювати в офісі, а увечері виходити розписувати стіни.
Стріт-арт насправді розширене поняття, бо це не тільки графіті, а й постграфіті, муралізм, тегінг, інсталяція, трафарети, постери, стікери та багато іншого. Деякі художники починають з тегінгу, а потім це переростає у високо оплачену роботу, наприклад, намалювати графіті у спортивному залі, кав’ярні або у перукарні. Чи можна вважати стріт-арт вандалізмом залежить від контексту та від того, як художник відноситься до своєї роботи. В залежності від місця та майстерності такий вид мистецтва можна ще якось оцінити. Інколи теги класно доповнюють атмосферу вулиці та несуть глибокий сенс, який є читабельним для аудиторії. Деякі популярні бренди, наприклад, Revok та H&M підтримали вуличне мистецтво та використали фон графіті для фотографії у маркетингових цілях. Найбільший прояв стріт-арту проявляється у Львові, Луцьку, Харкові, Одесі та у Києві. У вуличках Житомира є ціла картинна галерея достатньо високого рівня майстерності. Робіт десятки й сюжети різноманітні – одна з них вже замальована. Також у центрі Одеси є знамените графіті з дівчинкою вдягненою в матроський тільник, як символ справжньої одеситки. Раніше на цих стінах висіла вулична реклама наркотиків. У Києві з’явився єдиний у світі мурал, який розташований на стінах відділку поліції, на вулиці Московській, 30. На малюнку зображений чоловік, який стоячи на одному коліні, допомагає прорости квітці. Навколо розкидано багато різних речей: гайкові ключі, болти, хомути та батарейки. Нью-йоркська авторка каже, що її робота про те, що найкрасивіші речі можуть піднятися з найскромніших місць, якщо докласти зусилля. У Запоріжжі створили мурал України площею 890 квадратних метрів та назвали «Місто майбутнього». Як бачимо, що стріт-арт буває різним та інколи тільки прикрашає стіни.
Якщо брати іноземні країни, то стріт-арт в Афінах давно став обов'язковою частиною міста. Взагалі, графіті в тій чи іншій кількості існували завжди, але з початком економічної кризи в Афінах вуличне мистецтво просто розквітло: у художників загострився потяг до самовираження, а у влади закінчились гроші на ремонт вулиць. В результаті вулиці міста почали прикрашати круті мурали відомих художників, різні гасла, написи зі смисловим навантаженням та без нього. В одному із районів Афін знайшли будинок, який заповнювала вулична галерея якогось мистецького проєкту. Рим теж цікавий у прояві цієї субкультури, бо добре поєднує старе місце зі стріт-арт культурою. Місцева влада підтримує вуличних художників і влаштовує спеціальні фестивалі, де вони можуть реалізувати свої роботи. Яскраві малюнки дають друге життя розбитим стінам Риму. У Бразилії багато металевих вітрин магазинів перетворено в цілі картинні галереї, які прикрашають стіни будівель. Там є великий мурал, де зображено загубленого та виснаженого чоловіка, який йде дорогою до Бога у кафедральну церкву. У Ріо-де-Женейро знаходиться мурал зроблений художником Едуардо Кобра. Арт-стріт має назву «Етноси» і вважається найбільшим муралом світу, тому занесений в Книгу Рекордів Гіннеса.
Відмовитися від течії арт-стріт буде образливим кроком від влади для художників та мистецтва загалом. Подолати прояви вандалізму можна створивши більше платформ для художників, які хочуть себе проявити у форматі стріт-арту. Вуличне мистецтво вступає у діалог з міським середовищем та його жителями. Мурали несуть не лише естетичне задоволення, а й доносять гострі соціальні питання.